Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!
Прикольно, братаны! Возможно, вы решили, что я это всерьез напишу, но прикиньте, я вижу завёлся крутой чел, который захотел почитать мою историю. И чего? Конечно, лажанулся чуток и откуда ты знаешь, что на самом деле со мной не так? Ну да пофиг, посмотрим, как все сложилось.
- это, знаешь, такая штука, которую употребляют наркоманы, если не жрать готовить или трава закончилась. Вот, допустим, я как-то занудил и закинулся закладками. Кстати, бензы (это же таблеты, которые рвет), я тоже время от времени прикупляю. Ну, чтобы настроение поднять, а таблетки - они у всех круто работают. Как колесо!
А вот таблетологи - это уже другое дело. Это такие ребята, которые себя мощно считают и каждый день пластилином поколоться стремятся. Ну да, гашиш в народе пластилин называется. А мухоморы? Не, с ними я не шалю, хоть они и самые психоделические грибочки. Так что, пейсатели, не думайте, что я на все готов.
И вот однажды, когда мозг у меня уже нормально закумарился, почему-то решил записаться на олимпиаду по русскому языку. Ну, жизнь-то одна, братаны, а такие штуки не каждый день случаются. Вот сижу я, а по телеку реклама идёт, что кумарская олимпиада будет. Я такой подумал: "а почему бы и не попробовать?". Ахаха, тогда я был весьма позитивным.
Но ведь нужно было ещё грибы купить. Благо, в городе эту шнягу можно найти. Хоть живу тут не так давно, а уже знаю, где искать. Между прочим, если ты решил тоже купить, то тебе в подворотню сходить надо. Там продают, знаешь ли. Вот и я туда направился, с неопределенной надеждой на успех.
Стою я, значит, там, недалеко от заброшенной ларька, под жарким солнцем и жду, что тот чувак появится. Разговорились мы так, когда я сказал, что грибы хочу купить, а он сразу же понял, что мне нужны псилоцибиновые. Да, да, именно эти. Я весь в ожидании кивнул и он показал мне мешок. "Вот, браток, держи. 100 грамм уже в пути".
Так что, проблема с грибами решена, а олимпиада уже близко. Я, конечно, безгранично доволен своим решением. Теперь осталось только подковаться и готовиться к битве за первое место. Вот только решить, как же мне их употребить - съесть или закатать в таблету. Да, братаны, выбор был трудный, но я решил не рисковать и сделал настойку.
Итак, день "Х" настал. Мы все собрались в этом заброшенном домике, где обучались. Вдруг я вижу, что тут почти все пацаны наркоманы и на всех лицах улыбка. Все перекачались перед олимпиадой. Воспоминания того дня до сих пор вызывают у меня смех.
Туда приходит преподаватель по русскому. Суровый дядька, но какой-то замороченный. Видать, не только мы себя развлекаем. Он такой начинает раздавать задания и объяснять правила. Я тут стою, братаны, смотрю на него и думаю: "А что, если я сейчас налить из своей бутылки?". Но я то понимаю, что настоящую налоговую добавку пока что лучше не открывать.
И вот настал мой черёд. Я сажусь за стол и начинаю писать. Признаюсь, я не особо многое знаю по русскому, но что-то мне подсказывало, что сегодня я смогу доказать всем, что я не только тупорылый наркоман, но и талантливый писатель.
Интересно, а чем был вызван этот влёт в космос? Ну, ты понимаешь, кумар оставляет свои следы. И я весь в творческой трансе пишу и пишу. Засосало меня полностью, и я просто не мог остановиться. Каждое слово, каждая запятая - всё для меня было настолько важно.
В итоге я закончил, братаны. Выдал своё творение на проверку. А потом началось самое интересное - ожидание результатов. Я весь был в предвкушении и надеялся, что они там оценят мою работу и дадут мне место на пьедестале. Но как только я получил результаты, меня просто сразило.
Оказывается, я занял первое место! Вот это да, братаны! Хоть наркоман, но всё равно крутой! Я вся был в шоке от своего успеха. Не мог поверить, что галюциногены так влияют на творческое начало. Было круто, но я понял, что такие шутки лучше оставить на потом.
Вот такая история, друзья, со мной случилось. Я, наркоман, поучаствовал в олимпиаде по русскому языку и победил. Так что не стоит судить о человеке только по его образу жизни. Ведь каждому из нас судьба крутит колесо, и мы не всегда управляем своими действиями.